Як волинські громади навчалися поводження у надзвичайних ситуаціях
З червня по серпень цього року у десяти волинських громадах відбулося сорок тренінгів з поводження у надзвичайних ситуаціях. Організували ці заходи громадська організація «Волинський Інститут Права» у партнерстві з ГО «Тивер» за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА».
Про що йшлося під час цих навчань? Як учасники тренінгів сприймали почуту інформацію? Чи виникали труднощі? Як забезпечити системне навчання волинян з поводження у надзвичайних ситуацій? Про все це ми поспілкувалися з координаторкою навчань з домедичної допомоги ГО «Тивер», лікаркою-інтерном, однією з тренерів згаданих заходів Анастасією Дем’янчук.
Про що саме ви з колегами розповідали під час тренінгів?
Навчання у кожному населеному пункті, де ми побували, складалося з чотирьох тематичних блоків – надання домедичної допомоги під час зупинки дихання, кровотечі, перелому, опіку, втрати свідомості; рятувальні дії під час пожежі; обов’язковий набір тривожної валізи та індивідуальної аптечки; самоконтроль під час надзвичайних ситуації.
Крім теоретичної частини, були і практичні завдання. Наприклад, учасники тренінгу вчилися накладати турнікет та надавати допомогу при зупинці дихання чи втраті крові. Коли йшлося про аптечку та тривожну валізу, то учасники заходів спочатку самі вибирали, що ж туди покласти. А вже потім ми їм пояснювали, де вони вчинили правильно, а де помилилися.
А для кого ці навчання відбувалися?
По-перше, тренінги були організовані у десяти громадах Волині: Зимнівській, Локачинській, Володимирській, Боратинській, Горохівській, Ківерцівській, Любешівській, Рожищенській, Вишнівській та Шацькій. В кожній громаді було чотири навчання у різних населених пунктах.
По-друге, участь в навчаннях брали дуже різні люди: учні, студенти, старші та люди похилого віку; місцеві жителі і ВПО; ті, хто вже мають певні знання і ті, хто жодного разу не відвідував такі заходи. Приходили усі зацікавлені, які відгукнулися на оголошення про тренінги.
На скільки люди були зацікавлені в отриманні цих знань?
Колеги з ГО «Тивер» та я займалися подібним навчанням ще до війни. Можу сказати, що з моменту повномасштабного вторгнення росії зацікавленість волинян цією темою дуже зросла. І мова не лише збільшення кількості учасників, а й про те, що їх включеність, уважність на порядок зросли.
Поділюся з вами цікавою історією. В одної пані під час тренінгу задзвонив телефон. Вона вийшла на вулицю, взяла слухавку і сказала приблизно таке: «Я знаю, що мені треба доїти корову, але в мене тут навчання. Не заважайте». Ніби проста фраза, але... Вона свідчить про вмотивованість учасниці навчань і про важливість цієї теми для неї.
Колеги та я неодноразово були свідками того, коли по завершенню заходу його відвідувачі телефонували своїм друзям, рідним і рекомендували прийти на наступні наші тренінги. Люди активно запитувалися, як діяти в тих чи інших конкретних життєвих обставинах, постійно дякували і запрошували приїжджати до них ще.
Коли все це чуєш, то це найкраща відповідь на ваше питання про їх зацікавленість.
Чи є категорія населення, яка першочергово має бути залучена до таких навчань?
Надзвичайна ситуація може трапитися з будь-ким, будь-де та будь-коли. Тому базові знання і навички мають бути у більшості українців. Звісно, краще, щоб все це не знадобилися. Але їх наявність, як показує практика, може зберегти життя.
Водночас, дійсно є категорії людей, які першочергово повинні володіти інформацією та вміннями з поводження у надзвичайних ситуаціях. Мова йде, наприклад, про вчителів. І я тут маю на увазі не лише про тих, хто викладає предмет «Основи безпеки життєдіяльності», а й про всіх інших.
Ці знання необхідні інженерам охорони праці, медичним працівникам та іншим профільним фахівцям. Але, звертаю увагу, що в цьому випадку не просто треба мати знання, а необхідно постійно поновлювати їх. Адже те, що ще 10 років тому було актуальним, сьогодні вже минуле.
На останок. Ви згадували, що базові знання і навички з поводження у надзвичайних ситуаціях мають бути у більшості українців. Це означає, що подібних тренінгів має бути більше і організовувати їх треба системно. На вашу думку, хто повинен за це відповідати і де шукати кошти для цього?
Це найскладніше питання на яке, зважаючи на українські реалії, не просто відповісти. Сьогодні здебільшого такі заходи організовують різні волонтерські інституції та організацій громадянського суспільства. Але їх ресурси не дозволяють охопити більшість населених пунктів області і робити це довготерміново та системно. Тому, першочергово цим має займатися місцева влада. В ідеалі, коли проведення таких навчань передбачене у локальних безпекових програмах. Якщо такої можливості немає, то варто залучати грантові кошти або фінансові ресурси соціально відповідального бізнесу.
Звісно, центральні органи влади теж не можуть стояти осторонь. Зокрема, необхідно модернізовувати навчальну програму з викладання предмету «Основи безпеки життєдіяльності» в школах, коледжах, університетах. Важливо звертати більшу увагу на вдосконалення знань і вмінь вчителів та викладачів цього предмету. Закупівля відповідного навчального обладнання у закладах освіти теж потрібна.
Повномасштабне вторгнення росії актуалізувало потребу знань з поводження у надзвичайних ситуаціях. Водночас, вони життєво важливі й в мирний час. Усвідомлення цього дозволить таким навчанням бути системним компонентом безпеки громад, а не просто тимчасовою реакцією на виклики війни.
Довідково:
Навчання були організовані Волинським Інститутом Права в рамках проєкту «Соціальна інтеграція ВПО через розвиток громад у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» у Волинській області», що став можливий завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
