Охорона праці осіб з інвалідністю
Охорона праці осіб з інвалідністю є одним із ключових аспектів соціальної політики багатьох країн. Вона спрямована на створення безпечних і комфортних умов роботи, що відповідають особливим потребам таких працівників. Забезпечення рівного доступу до праці та її умов є важливим чинником соціальної інтеграції та економічного розвитку.
Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Згідно із Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.
Встановлення трудових прав, гарантій працюючим інвалідам в Україні регулюються Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кодексу законів про працю України, законами України «Про відпустки», «Про охорону праці», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
Право осіб з інвалідністю на працю закріплено в міжнародних документах, таких як:
-
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю,
-
Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) №159 "Про професійну реабілітацію та зайнятість осіб з інвалідністю".
На національному рівні законодавство, як правило, регулює такі питання:
-
Заборона дискримінації за ознакою інвалідності;
-
Обов’язковість створення належних умов праці;
-
Забезпечення квот для працевлаштування осіб з інвалідністю;
-
Надання компенсацій і пільг для роботодавців, які створюють робочі місця для осіб з інвалідністю.
Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров’я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. — 1994. — №8. — Ст. 190).
З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я інвалідів.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, для підприємств встановлено норматив в розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.
Згідно зі ст. 12 ЗУ “Про охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадку, якщо інвалід при прийомі на роботу чи під час трудових відносин сам наполягає на порушенні медичних рекомендацій стосовно обсягу та виду праці, то роботодавець все одно не має права цього зробити, бо порушить законодавство про працю та про охорону праці.
Трудові відносини між підприємством та особою з інвалідністю починаються з укладення трудового договору. Його підтвердженням є Наказ (розпорядження) роботодавця про прийняття на роботу, в якому зазначаються, за необхідності та згідно з висновком МСЕК, особливі умови праці, тобто додаткові заходи з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. Трудовий договір може бути як строковим (наприклад, на сезонну чи тимчасову роботу), так і безстроковим.
Щодо гарантій для працівників-інвалідів, то кожен з них має знати:
• відповідно до ст.26 Кодексу законів про працю України не мають права встановлювати випробувальний термін для працівників-інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК;
• працюючий інвалід має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно (ст. 55, 63, 172 КЗпП України);
• відповідно до ст.9 ЗУ “Про охорону праці” за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності;
• згідно зі ст.172 КЗпП, на прохання інваліда, може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня);
• до того ж, на власника покладено обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування інвалідів, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.
Тривалість основної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, яка надається працюючому інваліду в обов’язковому порядку відповідно до статей 6 та 25 ЗУ “Про відпустки”:
• основна відпустка (оплачувана) — група інвалідності І, ІІ — 30 днів ,
• група інвалідності ІІІ — 26 днів;
• додаткова відпустка (неоплачувана) — група інвалідності І, ІІ — до 60 днів,
• група інвалідності ІІІ — до 30 днів.
Крім того, спеціальної атестації за умовами праці робочого місця, організованого (виділеного) для працівника, якому встановлено інвалідність, не передбачено чинним законодавством. За особами з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою. У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, установою та організацією чи фізичною особою, яка використовує найману працю, під час роботи в яких настала інвалідність.
Головний спеціаліст відділу профілактики та розслідування нещасних випадків Управління контрольно-перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області Анатолій Ляшук.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
